Більшість людей з бруксизмом дізнаються про нього від партнера, який не може спати поруч через скрегіт, або від стоматолога, який під час огляду бачить характерно сплощені жувальні поверхні зубів. Самостійно помітити це майже неможливо — людина спить і нічого не відчуває. Хіба що вранці буває тупий біль у щелепах, скронях або шиї, якому не знаходиш пояснення.
Бруксизм — це мимовільне стискання або зміщення щелеп уві сні, яке супроводжується характерним скрипом або скреготом. За різними оцінками, він зустрічається у 8–30% дорослих, причому більшість із них навіть не підозрює про проблему роками.
Що відбувається під час
Уві сні м'язи щелепи скорочуються з силою, яка в кілька разів перевищує нормальне жувальне навантаження. Якщо під час їжі людина тисне на зуби зі зусиллям приблизно 10–15 кг, то під час епізоду бруксизму ця сила може досягати 40–80 кг. Зуби, емаль яких і так не відновлюється, витримують це щоночі — місяцями і роками.
Результат передбачуваний: емаль стирається, зуби коротшають, стають чутливішими, на них з'являються тріщини. М'язи щелепи через постійне перенавантаження болять, як після інтенсивного тренування. Скронево-нижньощелепний суглоб, який забезпечує рух щелепи, поступово зношується — і це вже серйозна проблема, яка лікується довго і складно.
Чому це відбувається
Однозначної відповіді наука досі не дає, але головна версія — стрес і тривога. Нервова система вночі не повністю «вимикається», і накопичена за день напруга десь виходить. У людей з бруксизмом вона виходить через щелепи. Саме тому загострення часто збігається з важкими періодами на роботі, сесією, сімейними конфліктами або будь-якою ситуацією хронічного стресу.
Але стрес — не єдина причина. Певну роль відіграє спадковість: якщо один із батьків скрипів зубами, ймовірність бруксизму у дитини вища. Деякі ліки, зокрема антидепресанти з групи СІЗЗС, можуть спричиняти або посилювати скрегіт. Те саме стосується кофеїну та алкоголю — особливо якщо вживати їх увечері. Апное уві сні також нерідко йде поруч із бруксизмом, хоча механізм цього зв'язку ще вивчається.
Як зрозуміти, що це саме бруксизм
Стоматолог помічає бруксизм за характерними ознаками: сплощені ріжучі краї зубів, подряпини і тріщини на емалі, гіпертрофовані жувальні м'язи — щелепа виглядає ширшою, ніж має бути. Якщо ви самі хочете перевірити підозру, варто звернути увагу на кілька речей: чи болить щелепа або скроні після пробудження, чи є відчуття втоми в м'язах обличчя зранку, чи клацає або болить суглоб при відкриванні рота, чи з'явилася зубна чутливість без видимих причин.
Жодна з цих ознак не є стовідсотковим підтвердженням, але їх поєднання — вагомий привід розповісти стоматологу. У складних випадках для підтвердження діагнозу використовують спеціальні прилади, що вимірюють активність жувальних м'язів уві сні, але зазвичай достатньо огляду і детальної розмови.
Що реально допомагає
Найефективніший і найпростіший спосіб захистити зуби від руйнування — індивідуальна капа, яку виготовляє стоматолог за зліпком щелепи. Вона не зупиняє скрегіт, але приймає навантаження на себе замість зубів. Тонка пластикова поверхня зношується — зуби залишаються цілими. Це не лікування причини, але надійний захист, поки причина вирішується.
Якщо в основі бруксизму лежить стрес — і найчастіше так і є — без роботи з ним капою не обійтися. Когнітивно-поведінкова терапія показала помітний ефект у людей із бруксизмом: вона допомагає змінити реакцію на стрес і знижує загальний рівень тривоги. М'язова релаксація, біофідбек, гігієна сну — все це не звучить як серйозне лікування, але в сукупності дає результат.
В окремих випадках лікарі використовують ін'єкції ботулотоксину в жувальні м'язи. Це знижує силу скорочень і суттєво зменшує навантаження на зуби і суглоб. Ефект тримається кілька місяців, процедуру повторюють. Метод підходить не всім і зазвичай розглядається тоді, коли інші засоби не дали достатнього результату.
Чи можна вилікувати повністю
У дітей бруксизм часто минає сам із віком — особливо якщо він пов'язаний зі зміною прикусу або тимчасовим стресом. У дорослих ситуація складніша. Повне зникнення симптомів можливе, але не гарантоване — у частини людей бруксизм залишається хронічним станом, яким потрібно управляти, а не лікувати раз і назавжди.